А ви бачили колись як Бог…
… ні, мабуть краще цього нікому ніколи не бачити…
Коли ми бачимо когось у гніві, то звикли питати:
«Що сталося? Чого ти так?»
Часто і я, дивлячись на цей Апокаліпсис, питаю себе і Його: «Що сталось? Це Ти? Чому ж так? За що?»
Я відчуваю Його любов, знаю що Він нас любить, і розумію, що Його гнів направлений не проти мене, а проти зла і проти беззаконня, яке може мати місце в мені.
Бог чітко розрізняє «котлети від мух»…
А от чи я сам здатен побачити свої «мухи», своє зло, своє беззаконня перед Ним?
Ми роками говоримо про боротьбу з корупцією, судову реформу, політичну відповідальність, про бідну Церкву для бідних і пастирів, які пахнуть вівцями, про покаяння і навернення, про незалежні ЗМІ, безпечне довкілля, морально здорове суспільство… – стільки всього правильного говоримо, і … – і що?
Буває людині вривається терпець… Буває що й народ бунтує… Бог також не залізний… і коли ми самі не в силі дати собі раду, то Він наче сам бере нас за шкірку в свої руки і каже: «Зараз я зроблю з тобою порядок!»
Іноді мені здається, що такою тотальною санацією Господь бажає нас повністю перезавантажити. Не думаю, що цей брутальний спосіб ініційований і обраний Ним самим (це не Його стиль і почерк), – але Він радше «мусить» виходити тут з того, що є, у що нас століттями втягували, а ми поступово дозволяли собі вляпувались, і звідки зараз самотужки вже й не можемо вийти.
І ось увесь цей гнів Божий, ця свята/праведна агресивність, – це не стільки проти нас, скільки рішучість і категоричність у боротьбі за нас, – Він категорично і рішуче (не так як ми) раз і назавжди вирішує покінчити з тим, що не дає нам бути нами справжніми, вільними, самими собою, – вирвати корінь гіркого плоду, щоби дати місце і простір дереву життя.
Це «битва» Бога, яка теж має свої «жертви»… І викорінити Він хоче не нас, а Ваала/Леніна/Сталіна/Мамонів-Покемонів…, їх жерців і жертви (як каже Софонія), – все те, що так огидне Йому, і так згубне для нас…
І ось коли вже нічого не зостанеться, все буде знову так, як колись, на початку, – залишимось тільки ми і Він… – перша, єдина і вічна любов…
«Слово Господнє, що надійшло до Софонії, сина Куші, сина Гедалії, сина Амарії, сина Єзекії, за часів юдейського царя Йосії, сина Амона. «Я вигублю цілком усе з обличчя землі, – слово Господнє. Я вигублю людину й скотину, вигублю птаха в небі й рибу в морі, спокуси разом із злими, викоріню з обличчя землі людину, – слово Господнє. Я простягну руку мою проти Юдеї і проти всіх мешканців Єрусалиму. Я викоріню з цього місця те, що зосталось від Ваала, навіть ім’я жерців разом з єреями; і тих, що на покрівлях припадають перед воїнством небесним, і тих, що припадають, що кленуться Господеві, та й Малкомом кленуться, і тих, що відвертаються від Господа, і тих, що не шукають Господа й про нього не питають.» (Софонія 1, 1-6).
